Кінець року часто приносить не радість,а дивну втому. Не від справ.Не від людей.А від кількості рішень, які довелося приймати. Малих і великих.Правильних і вимушених.Тих, які не мали ідеального варіанту. У якийсь момент стає складно відповідати навіть на прості запитання.Не тому, що немає відповіді.А тому, що всередині — перевантаження. Ми живемо в часі, де рішення приймаються постійно:залишитися чи піти,терпіти чи змінювати,мовчати чи говорити,чекати чи діяти. І рідко хтось

Є кілька днів у грудні, які не мають чіткої дати.Вони ніби випадають із календаря —між Різдвом і Новим роком. Справи ще не завершені.Плани ще не підбиті.Але всередині вже з’являється тиша. Грудень не просить швидких рішень.Він пропонує зупинитися і подивитися уважніше:як цей рік прожився насправді. Різдво для мене — не про зовнішню урочистість.Не про ідеальність і не про правильні слова.Це радше про світло, яке дозволяєш собі всередині,навіть якщо рік був складним. Про прийня

Грудень завжди приходить не поспішаючи.Наче перевіряє, чи ми готові зупинитися. У повітрі з’являється тиша — навіть тоді, коли місто шумить.Світло у вікнах стає теплішим.Ранки — темнішими, але чеснішими. Грудень нічого не вимагає.Він лише нагадує, що рік був.Що ми дійшли до його кінця — по-різному, з різними втратами і різними надіями. Саме в грудні хочеться вірити в диво.Не гучне і не казкове.А в дуже просте. У те, що щось складеться.Що щось відпустить.Що біль стане тихішим.