Про тишу після роботи.

Про тишу після роботи

Після роботи завжди настає тиша.Не одразу — іноді дорогою додому, іноді вже пізно ввечері.Вона не порожня. Вона наповнена чужими словами, паузами, напруженням, яке не завжди можна назвати.

У професії адвоката тиша — не відпочинок.Вона радше перевірка:чи залишилось у тобі щось своє після того, як цілий день тримав межі інших.

Є справи, які завершуються чітко — рішенням, документом, підписом.А є ті, що залишаються всередині ще надовго.Не тому, що ти сумніваєшся у праві,а тому, що право — не завжди про спокій.

Мене часто запитують, як «не брати роботу додому».Наче це валіза, яку можна залишити в коридорі.Насправді ж ти приносиш не справи.Ти приносиш відповідальність за слово, яке сьогодні сказав або не сказав.

З часом вчишся відрізняти:де співчуття,а де — професійна присутність;де бажання допомогти,а де — потреба втрутитися без запиту.

І тиша тут потрібна не для відновлення.Вона потрібна, щоб повернути собі голос.

У цій тиші я знову стаю не адвокатом,а людиною, яка просто думає, дивиться, мовчить.І лише після цього можу знову працювати.

Мабуть, саме тому я веду цей щоденник.Не щоб пояснювати.А щоб залишати місце для себе.