Про самотність у відповідальності У певний момент професії приходить самотність.Не різка і не драматична.Тиха. Вона з’являється тоді, коли рішення вже не можна обговорити «для себе».Коли порада — це не думка, а напрям.Коли від твоїх слів інші відштовхуються, навіть якщо ти цього не просив(ла). Це не самотність відсутності людей.Навпаки — людей навколо стає більше.Але відповідальність у підсумку залишається з тобою. Ти можеш пояснити логіку.Можеш показати норми, варіанти, ризи

Є втома, яку легко впізнати.Вона фізична, зрозуміла, прийнятна.Її дозволено помічати. А є інша.Ту, яку не видно. Вона не в м’язах і не в очах.Вона в моменті, коли ти ловиш себе на тому, що слухаєш уважно,але всередині ніби трохи віддаляєшся. Не через байдужість.Через перевантаження. Ця втома приходить не від кількості справ.Вона приходить від кількості відповідальності.Від рішень, які потрібно приймати без права на імпровізацію.Від слів, які мають бути точними, навіть коли вс

Про межу між співчуттям і професією Іноді здається, що співчуття — це головний інструмент у роботі з людьми.Нас так вчать жити: бути уважними, емпатійними, відкритими. Але в професії адвоката співчуття потребує меж. Є момент, коли ти чуєш історію і розумієш її людську складність.І є момент, коли ти маєш залишитися в праві, а не в емоції.Це не холодність.Це форма відповідальності. Я бачила, як бажання «зрозуміти до кінця» шкодить позиції.Як надмірна участь розмиває фокус.Як сп