"Лист адвокатці: «Я підписала, бо не хотіла конфлікту…»"

Лист:

Добрий день. Пишу вам анонімно, тому що мені соромно. Я підписала документ, не читаючи. Це було у родинному колі, коли йшлося про спадщину. Мені дали аркуш, сказали: «Ну що там думати? Ти ж не проти». І я підписала. Я боялася бути «не зручною», «не рідною». Не хотіла сварок. Не хотіла, щоб хтось сказав, що я жадібна. А потім виявилось, що я відмовилася від частки. І тепер уже пізно щось змінювати. Чи була я дурна?Чи є сенс зараз взагалі з’ясовувати щось?І чому мені досі болить?

Відповідь адвокатки:

Ви не дурна. Ви — людина, яка зробила те, що в той момент здалося безпечнішим. Дуже багато людей підписують важливі документи, навіть не читаючи, не через легковажність, а через емоційний тиск. І найчастіше цей тиск — не ззовні, а зсередини: «не зіпсувати відносини», «бути хорошою», «не зробити хвилю». Те, що з вами сталося — не виняток. І так, це може мати правові наслідки. Але важливіше — емоційні. Бо ви втратили не лише частку, а й довіру. Ви маєте право бути засмученою. Ви маєте право злитися.І ви маєте право — вчитись говорити “стоп” навіть у тиші родинних застіль. Іноді варто відмовитись не від частки, а від ролі, яка вам не підходить: зручної, тихої, слухняної. Ви запитуєте, чи є сенс щось робити. Якщо у вас є юридичні підстави — можливо, ще не пізно. Але навіть якщо все вже втрачено, не втрачайте себе. Збережіть це як досвід. І колись, у новій ситуації, ви вже скажете:“Я підпишу, але спочатку прочитаю. І запитаю. І подумаю.” Це вже буде інша історія. І в ній буде більше вас.